Від початку війни ці запитання не перестають звучати. Кожен християнин запитує насамперед в себе, що робити, коли я щиро ненавиджу своїх ворогів, тоді як Христос заповідав їх любити?
“Коли ми бачимо людину, яка чинить нам якесь зло – ми реагуємо, наповнюємось гнівом у відповідь. Це наша природна реакція.
Тут найважливіше вирішити для себе – яким я хочу бачити своє серце. Чи хочу я пробачити, а це насправді дуже важко в таких обставинах, бо самі в собі сили прощення ми не маємо. Силу прощення ми черпаємо в Бога, який щоразу пробачає нам наші гріхи.
Христос на хресті не бажає зла своїм ворогам, не проклинає їх, але просить Отця пробачити їх, бо вони не знають, що роблять.
Наша молитва має бути подібною: мені важко простити ворогам, але, Боже, прости їм, бо не знають, що роблять.
Можливо в такий спосіб ми можемо змінювати людей.
Римський сотник, бачачи страждання Ісуса і чуючи його молитву за своїх ворогів, покаявся.
Сьогодні ж увесь світ дивиться на Україну і бачить, як український народ з гідністю і честю боронить себе” О. Ігор Бойко, ректор семінарії Святого Духа у Львові
«Любов в Новому Завіті – це дія, спрямована на добро іншого. Ми любимо інших не тому, що вони заслуговують, а тому, що вони цього потребують.
Любов до ворогів не передбачає внутрішнього мазохізму через почуття до людини, яка чинить кривду.
У випадку окупантів добром є зупинити їх у військовий спосіб. Як би це страшно і парадоксально не звучало би, коли ми зупиняємо ворогів у військовий спосіб – ми чинимо добро, бо, можливо, рятуємо їхні душі від абсолютного знелюднення, участі в насиллі, мародерстві тощо.» О. Юрій Щурко, декан філософсько-богословського факультету УКУ
Підготувала Тетяна Трачук
За матеріалами круглого столу «Бог. Війна. Людина»
